Практичні методи і прийоми з  формування досвіду культури поведінки і  спілкування з дорослими та однолітками

(рекомендації для вихователів)

1.     Приклад дорослого, його щира участь  у вирішенні дитячих проблем, вміння підтримати розмову та зацікавити нею дітей.

2.     Мова дорослого як зразок. Наслідування – важливий механізм формування культури поведінки дитини. Дуже важливо і необхідно вихователю демонструвати правильні форми спілкування, культуру мови.

3.     Використання реальних життєвих обставин для обговорення з дітьми та прийняття спільного правильного рішення.

4.     Організація різноманітних спеціальних ситуацій, які потребують спільного обговорення і вирішення. Ситуації конструюються вихователем як ігрові, імітаційні, ситуації реального практичного досвіду та умовні ситуації вербального характеру. Важливо, щоб їх зміст був зрозумілий кожній дитині, близький йому за досвідом, і викликав бажання діяти .

                  В своїй роботі вихователь може використати декілька типів ігрових та реальних ситуацій.

А) Ігрові ситуації типу „Інсценівки з іграшками – готові рішення”. З допомогою іграшок, настільного та лялькового театрів вихователь розігрує сценки, де дає дітям знання про культуру поведінки та мовлення: „Як Катруся бабусі  допомагала”, „Не забувайте говорити добрі слова”, „Як Яна та Ніна помирилися”, „Як Сашко і Коля ділилися іграшками” .  Діти отримують зразок правильного спілкування, як потрібно вирішувати ті чи інші ситуації, як потрібно звернутися, подякувати, попросити і т.д.

Б) Ігрові ситуації активної участі дітей в обговоренні та вирішенні проблеми „Інсценівка з іграшками – підкажи рішення”. Вихователь підключає дітей до пошуку правильного рішення. З цією метою ігрові персонажі звертаються до дітей із запитаннями, споять, просять підказати правильне рішення, які слова потрібно сказати і т.д.: ”Як подякувати, як ввічливо звернутися із проханням, як попросити іграшку, цукерку, як заспокоїти того, кого образили” і т.д.

В) Ігрові ситуації безпосередньої дії типу „Допоможемо нашим іграшкам”. Вихователь організовує ситуації, які вимагають від дитини самостійного рішення та безпосередньої участі: викликати швидку ляльці, яка захворіла, нагодувати голодного собачку, запропонувати товаришу разом побудувати будинок для звірят і т.д. Діти не лише обговорюють проблему, а й здійснюють задумане.

Г) практичні ігрові та реальні ситуації, направлені на засвоєння норм поведінки та культури спілкування. Можуть бути організовані як інсценівки  „Навчимо наших ляльок вітатися та прощатися”, „Покажемо ведмедику, як приймати гостей”, „Привітаємо Оленку з днем народження” ;

Д) Ситуації практичної допомоги, активного виявлення дітьми турботи  ,”Допоможемо знайти загублені речі”, „Не треба сумувати”, „Ми зустрічаємо друга після хвороби. Що ми йому скажемо? Розкажемо?, „Ми обмінюємося іграшками”;, „Ми готуємо мамам подарунки”

З) Ситуації з труднощами „Іграшки розсипалися”, „Повтікав від нас посуд”

Е) ситуації „Ми найстарші в дитсадку” „Допоможемо малюкам”, „приготуємо малюкам подарунки”, „Підготуємо для малюків виставу”, „Навчимо малюків танцювати”, „Запросимо малюків до гри”.

Є)Практичні ситуації проблемного характеру „Як бути, що робити?” „На шафках відклеїлися картинки”, „Пропали серветки” „Не вистачає  окремих фарб, пластиліну на столі”;

И) Практичні ситуації „Навчи свого друга тому, що вмієш робити сам”.

 Пропонуючи дітям поділитися своїм досвідом, спонукає дитину бути „вчителем”, розповісти, пояснити, показати, бути терплячими, пояснювати так, щоб всі зрозуміли.

І) Умовні вербальні ситуації. Ситуації вихователь бере з літератури або придумує, і вони виглядають так, ніби це трапилося з іншою дитиною, знайомою з двору чи з іншого дитсадка, тим самим викликає дітей на розмову, обговорення поведінки, вчинків героїв.

Ї) Ігри -  іммітації, що дозволяють дітям за допомогою жестів та міміки передавати почуття, настрій, мовний діалог.